Новини

Цікавий співрозмовник

ЗМІ про нас

Цікавий співрозмовник

15.01.08
Фехтувальний сезон 2007: уроки досвіду

Про перемоги й поразки фехтувального сезону 2007-м розповідає олімпійський чемпіон, головний тренер збірної країни з фехтування Вадим Маркович Гутцайт

– Загалом фехтувальний сезон минулого року для українських команд (дорослої, юніорської та кадетської груп) можна вважати успішним. На чемпіонаті світу в Санкт-Петербурзі наша жіноча шабельна команда завоювала срібні медалі, проявивши майстерність та характер. Вона має високі шанси на гарний виступ в олімпійському турнірі. І взагалі, з огляду на те, що кістяк шабельної дружини становлять зовсім юні спортсменки, які перемогли в особистих змаганнях, наприклад, Оля Харлак, та в командному заліку на юніорському чемпіонаті світу й першості Європи, перспективи на майбутнє вимальовуються дуже привабливі.

З чоловічою рапірою, де колись "сяяли" Володимир Смирнов і Сергій Голубицький, справи не такі оптимістичні. Та 2007-й рік нарешті подарував нам сподівання на швидкі зміни на краще. Вперше за останні 10 років на чемпіонаті світу український юніор завоював бронзову медаль. Підтримали хлопців й дівчата - Ольга Лелейко стала третьою призеркою чемпіонату Європи з рапіри. Відчувається робота тренерів Олександра Скаковського й Олексія Бризгалова та їхніх колег по команді рапіри в збірній, котрі об'єдналися задля досягнення високої мети. А якщо додати сюди успішний виступ фехтувальників України на Всесвітній Універсіаді в Таїланді, де наша збірна виявилася поза конкуренцією, і те, що на жодному серйозному форумі ми не залишилися без нагород, то висновок напрошується сам собою: як головний тренер збірної я дуже задоволений такими результатами.

– А як щодо олімпійських ліцензій?
– Завоювання олімпійських ліцензій - це єдине питання, яке хвилює та засмучує мене. Не зважаючи на усі досягнення, ситуація склалася не на нашу користь. Лише жіноча шабельна команда, котра стала другою на чемпіонатах світу та Європи, наблизилася до завоювання пекінської ліцензії. Чоловіча шабля та шпага має шанси 50 на 50. Тож аби потрапити на олімпійський турнір, наступні півроку нам доведеться неабияк попрацювати.

– Тобто не зважаючи на успіхи у минулому році, Україна ще не має жодної фехтувальної ліцензії?
– На жаль, так. Та треба розуміти, що у нашому виді спорту олімпійські ліцензії розігруються за дуже складною системою (з травня до травня). І часу на їх отримання ще досить. Це майбутні відбіркові турніри, за результатами виступу в яких визначиться мушкетерський рейтинг. У тренерському штабі збірної ми віримо у те, що одна з двох чоловічих команд (шаблі або шпаги) прорветься на Олімпіаду й підтримає жіночу шабельну дружину, котра фактично завоювала місце у Пекіні. Це вкрай важливо для всього українського фехтування й для мене, як головного тренера збірної. Наші дівчата-шаблістки перспективні й талановиті, та вони ще юні. А олімпійські ігри – змагання винятково складні, де досвід відіграє часом вирішальну й визначальну роль у досягненні результату. Тут будь-що може статися. Наші чоловічі команди складені з атлетів, які не раз брали участь у чемпіонатах світу, Європи й Олімпіадах. Вони набагато досвідченіші й загартованіші. Тому якщо хоч одна з команд потрапить у Пекін, то за психологічним станом у неї більше шансів боротися за медалі.

- Хто з українських майстрів фехтування може в особистій першості опинитися на олімпійському п'єдисталі?
- Питання цікаве й непросте. Якщо говорити об'єктивно й чесно, то на сьогоднішній день я не бачу нікого, хто міг би, беручи участь в особистому турнірі, стовідсотково потрапити в призери Ігор. Але Олімпіади – змагання фантастичні абсолютно за всіма параметрами. І ми знаємо безліч прикладів, коли дебютанти або ж до того маловідомі спортсмени ставали їхніми героями. Наприклад, вищою нагородою для киянина Владислава Третяка до стартів в Афінах була "бронза" у командному шабельному турнірі на чемпіонаті світу в 2003 році. На Олімпіаду в Грецію він приїхав із рейтингом надто далеким від перших номерів (майже кінець першої сотні). Однак, на олімпійській доріжці Владислав проявив усі найкращі спортивні якості, та за таку першокласно виконану роботу отримав бронзову медаль в особистому заліку! Отож на олімпійських іграх можливо все. Кожний атлет отримує прекрасну можливість реалізувати себе. Отож я розраховую на всіх, хто зуміє пробитися на Олімпіаду. І сподіваюся побачити серед призерів представників збірної України.

- Чи можна поіменно назвати атлетів, які мають шанси поїхати на Олімпіаду в Пекін?
- Насьогодні членів збірної України (чоловіків та жінок) за різними видами зброї налічується близько 40 осіб. І половина з них реально претендує на участь у командах ыз шаблі (у чоловіків) або шпаги (у жінок). Це Дмитро Бойко, Володимир Лукашенко, Владислав Третяк, Олег Штурбабін, Сергій Шкаліков (усі – шабля), Дмитро Карюченко, Максим Хворост, Дмитро Чумак, Андрій Малій, Олександр Горбачук, Богдан Нікішин, Віталій Ошаров, Олексій Тишко (всі – шпага), Олена Хомрова, Галина Пундік, Ольга Харлан, Ніна Козлова (всі – шабля). У випадку потрапляння будь-якої з команд у Пекін, фехтувальники позмагаються й за особисті нагороди. Ми вкрай розраховуємо на львівську шпажистку Яну Шемякіну, чемпіонку Європи 2005 року. Ця вельми цікава спортсменка останні кілька років показує гарні й стабільні результати. Сподіваюся, що Яна потрапить на Олімпіаду, де зможе яскраво проявити себе, реалізувавши свій багатий потенціал. У чоловічій рапірі за ліцензію в Китаї побореться 19-літній Андрій Погребняк. Утім, інші майстри також мають шанси прорватися на олімпійський турнір. Але для цього всім потрібно дуже постаратися. Та й удача на відбіркових змаганнях не завадила б.

- За чотири роки між Олімпіадами щось змінилося на краще у фехтувальному світі України?
- Так. Національна федерація фехтування країни стала працювати серйозніше. Окрім того, ми ще більше об'єдналися після успіхів у Греції, президент федерації Сергій Міщенко почав приділяти більше уваги життю самої горомадської організації та розвитку фехтування в країні. Значно зросло фінансування нашого виду спорту з позабюджетних коштів. Тренери побачили, що ми можемо не просто працювати, а й досягати результатів. Спортсмени стали професійніші, відчувши, що країна виділяє серйозні кошти на фінансування зборів, змагання, преміювання, зарплати.

У цілому ми рухаємося вперед, та існують й серйозні проблеми: з року в рік бракує тренерських кадрів. На сьогодні це катастрофічний момент. Непроста ситуація з набором дітей у секції: немає тренерів - немає наборів. Особливо це стосується регіонів. В Україні вкрай слабка конкуренція. На чемпіонати світу, Європи, кубки світу в шабельній команді з п'ятьох ми вибираємо чотирьох. Тобто фактично ми працюємо без "скамійки". Ще одна проблема – відсутність матеріально-технічної бази. Наприклад, на зборах у Конча-Заспі спортсмени-фехтуальники тренуються в залі поруч із борцями або боксерами (оточуємо ринг доріжками). Іншої бази у фехтувальників немає. І ніхто її не будує. Не поспішає допомогти нам й рідне Міністерство у справах сім'ї, молоді й спорту.

- У яких регіонах України фехтування ще популярне?
- Завжди був потужним регіоном Львів. Тут постійно існувала міцна шабля, та нажаль, насьогодні вона закрита через брак тренерів. Добре, хоч збереглися ще шпага й рапіра. У Львові є зали, але який тренер піде набирати дітей на зарплату в 500-600 грн. на місяць? Це загальна проблема спорту. Окрім того, фехтування "живе" у Миколаєві (гарна підготовка дівчат-шаблісток), Харкові (шпага й рапіра), у місті Нитєшині Хмельницької області (шабля), Тернополі, Запоріжжі, Донецьку та Київській області. Одеса намагається триматися, та поки це не той рівень, який має бути. Особняком стоїть Київ. Саме тут б'ється фехтувальне серце країни.  

- Наступного року в Києві відбудеться чемпіонат Європи з фехтування. Як він проходитиме? Що пов'язуєте із ним? Чи були в нас подібні змагання раніше?
- У першу чергу хочеться ще раз показати всьому світу, що в нашій країні фехтування існує. І не просто існує, а що європейська конфедерація довіряє саме Україні провести континентальну першість. Завдяки досягнутим результатам у жорсткому суперництві ми виграли у італійців можливість проводити цей чемпіонат. За нас проголосувало більше країн, що свідчить про довіру до нашої федерації. Раніше ніколи не було такого форуму, тому спробуємо провести його на високому рівні. Подібний турнір має зміцнити дружбу між країнами, суддями, федераціями й спортсменами. Такий чемпіонат украй важливий для подальшої популяризації фехтування в Україні.

- Близькість Олімпіади не зробить чемпіонат "прохідним" у спортивному плані?
- Ні, адже чемпіонат Європи входитиме в очковий залік перед Олімпійськими іграми. Це важливий контрольний старт перед Олімпіадою для всіх учасників. Завжди хочеться, щоб у рідних стінах збірники виступили добре. Але для всіх майстрів фехтування найважливішими стартами року будуть Олімпійські ігри в Пекіні. Хотілося б, аби всі сили, здоров'я й бажання ми віддали саме там.

- У вересні ви були присутні на юнацькому турнірі "Золоті ворота". Що це за турнір, на ваш погляд? Що можуть подібні змагання зробити для популяризації фехтування? І що слід зробити, аби такі змагання стали в майбутньому привабливішими?
- Я буваю на всіх турнірах подібного плану: юнацьких, кадетських, дитячих. Це моє життя. Такі турніри як "Золоті ворота", турнір пам'яті Семена Яковича Колчинського або етап Кубка світу в Одесі – це міжнародні змагання, котрі вже кілька років стоять у заліку міжнародного юніорського календаря. Гарні турніри, у першу чергу, спрямовані на популяризацію фехтування в Україні. Постаратися забрати дітей з вулиць, привести в зал і почати з них щось ліпити - завдання непросте, але заслуговує всілякої поваги. Завдяки федерації та меценатам така мета частково й досягається. "Золотим воротам", наприклад, дуже допомагає Павло Гайдай, один із керівників компанії "Автологістика", у минулому вихованець відомого тренера Дмитра Рейзліна. Чим більше буде подібних змагань, тим більше ми розвиватимемо фехтування, показуватимемо його привабливість як олімпійського виду спорту. Приємно, коли в Україну приїжджають юні майстри з різних країн світу. Вони бачать нашу країну не тільки як політичну державу, а й як потужну, спортивну державу. І чим більше ми їх зможемо проводити в Україні, тим більше молоді прийде до фехтувальних секцій.

- Де ще проводяться подібні юнацькі турніри в Україні?
- Такого міжнародного рівня тільки ці, що вже не мало. Ми проводимо три етапи Кубка світу в Україні в рік – цілком достатньо. А тепер і дорослий чемпіонат Європи нам довірили провести.

- Чого чекаєте від 2008 року?
- Для мене, як для головного тренера збірної країни, це дуже важливий рік. Хотілося б, як і в 2004 році, повернутися із Пекіна з медаллю. Й не важливо якою: особистою чи командною. Ми, тренери, спортсмени країни, всі працівники Федерації фехтування докладемо максимум зусиль для успішного виступу збірної України на олімпійських аренах Китаю. Вірю, що олімпійський рік обіцяє всім нам чимало цікавого.

Михайло Волобуєв, 
Анастасія Волобуєва
Фото Андрія Клименка

07.03.08 - Григорій Крисс: "З фехтуванням не розлучився!" 
15.01.08 - Фехтувальний сезон 2007: уроки досвіду
22.10.07 - Крок до перемоги у декілька уколів
27.07.07 - Так запалюються зірки
17.07.07 - Роман Задорожний: Тільки реальна участь у світовій першості покаже, на що здатна наша команда 
01.07.07 - Яна Шемякіна:  Пишаюся тим, що я львів'янка 
26.06.07 - З Пекінським прицілом

17.12.09 – 18.10.10
04.04.08 – 02.11.09
26.06.07 – 07.03.08