Новини

Цікавий співрозмовник

ЗМІ про нас

Цікавий співрозмовник

01.07.07
Яна Шемякіна:  Пишаюся тим, що я львів'янка 

Серед українських майстрів фехтування, які ведуть сьогодні боротьбу за олімпійські ліцензії на Ігри до Пекіна, є і 21-річна львів'янка Яна Шемякіна. На думку фахівців, її шанси виступити через рік на олімпійському турнірі є реальними.

– Для будь-якого спортсмена олімпійські старти є чиненайголовнішими у кар'єрі. Яка твоя думка з приводу цього?
- З дитячих років мрію про олімпійські змагання і я. Але щоб мрія стала дійсністю, потрібно багато працювати. Попереду складний багатомісячний період з відбірковими турнірами, чемпіонатами Європи і світу. Саме на них після жорстокої конкуренції визначаться власники олімпійських ліцензій. Разом із подругами по Збірній України я серйозно готуюся до затяжного фехтувального марафону та докладу максимум зусиль для успішного виступу. Хоча я прекрасно усвідомлюю, які труднощі очікують усіх на цьому шляху.

– Але для тебе - чемпіонки Європи 2005 року - олімпійська ліцензія напевно не є межею мрій?
- Скажу так. Її завоювання - лише перша частина моєї мети. Друга – гідний виступ на олімпійській доріжці. Про це поговоримо пізніше, коли ліцензія стане реальністю. Але лише однією участю в Олімпіаді я задоволена не буду.

– Хто допомагає тобі в здійсненні бажаної мети?
- Насамперед, старший тренер збірної України з жіночої шпаги Дмитро Ігорович Рейзлін та мій перший і єдиний тренер Андрій Вікторович Орліковський. У нього я займаюся з 11 років. Також дуже важлива для мене підтримка моєї родини. Її я відчуваю у будь-якій частині світу, де б не знаходилася.

– Яна, стежачи, з якою завзятістю і бажанням ти тренуєшся, вірю, що твоя заповітна мрія обов'язково здійсниться. А як починався шлях у "великий спорт"? І чому ти обрала саме фехтування?
- Відверто, спочатку я обрала гірські лижі. Але під час спуску з гори зламала ногу. Після цього випадку мама категорично заборонила займатися лижами та й спортом узагалі. Одужавши, таємно від мами я пішла з подругою у фехтувальну секцію. Тільки за тиждень в усьому зізналася батькам. Нове захоплення мама, як не дивно, схвалила. І з того часу більш відданих вболівальників, ніж мама з татом і старші брат з сестрою, у мене немає. А шпагу обрала тому, що на той час у нашій секції вона була єдиним видом зброї. І сьогодні не шкодую про такий вибір. Ще полюбляю танці. Хоча, скажімо, дзю-до, яким пробувала займатися, не сподобалося, і після першого ж тренування в залі я забула про нього.

– Твоя найголовніша мрія у спорті і поза ним?
- Потрапити на олімпійський п'єдестал. І бажано на його вищу сходинку. А поза спортом хочеться мати щасливу сім'ю – чоловіка, дітей - і реалізувати себе у ній.

– Хто твої кумири у спорті?
- У фехтуванні мені дуже подобається француженка Лора Флессель. На доріжці ми чимось схожі одна на одну. Якщо говорити про представниць інших видів спорту, то я захоплююся олімпійськими чемпіонками: гімнасткою Лілією Подкопаєвою та плавчихою Яною Клочковою. Обидві, на мій погляд, - легендарні особистості у спорті, а Ліля до того ж яскраво заявила про себе і поза ним. Вони – гордість України і чудовий приклад для унаслідувань.

– Який турнір пам'ятався найбільше і чому?
- Хоча мій спортивний шлях нетривалий, згадати є про що. Запам'яталися кадетські, юніорські та молодіжні змагання. Не обійшлося без поразок на них, утім перемог було значно більше. Після однієї з них - на чемпіонаті світу серед кадетів - до фехтування почала ставитися ще серйозніше і відповідальніше. Найбільший успіх прийшов на дорослому чемпіонаті Європи у 2005 році, де вдалося завоювати золоту медаль. Це був найскладніший і найрадісніший для мене турнір.

– Чи пам'ятаєш свій перший виклик у Збірну України?
- Таке не забудеш! Отримавши запрошення у головну команду країни, спочатку навіть розгубилася. Приїхала і виявилася наймолодшою. Дякую дорослим і досвідченим дівчатам та тренерам за доброзичливість і увагу. При такому ставленні скутість і хвилювання зникли, з'явилося величезне бажання довести усім, що я здатна на високі результати. І, звичайно ж, дуже хотілося закріпитися у збірній. Для цього довелося багато чим пожертвувати, значно збільшити тренувальні навантаження, пройти через решето змагань різного рівня. Як підсумок такої колективної роботи – ріст результатів. Зараз, коли я закріпилася у збірній і борюся за путівку на свою першу Олімпіаду, із вдячністю згадую усіх, хто допоміг стати спортсменкою.

– Що є твоїм козирем на доріжці – технічна підготовка, функціональна готовність, тактичне чуття чи щось інше?
- Кожна з цих компонентів майстерності дуже важливтй для будь-якого бою і для успіху в турнірах зокрема. У кожному конкретному випадку переважає щось одне. Лише провідні фехтувальниці планети володіють усіма цими якостями сповна й у комплексі. Найчастіше у нашому виді спорту успіху домагаються високі та довгорукі спортсменки. Я ж не найвищого зросту на доріжці, а тому намагаюся брати своє швидкістю, та технічними діями. А як переваги свого професіоналізму я можу назвати укол у ногу, присідання. Але загалом мені ще є над чим працювати.

– Чи не заважають заняттям спортом навчанню?
- Ні, хоча інколи доводиться важко. Після закінчення спортінтернату я вступила до Львівського університету фізичної культури та спорту, і ставлюся до навчання у ньому з тією же відповідальністю, що й до тренувань. Як і всі студенти ходжу на пари, здаю заліки та іспити. Ніяких послаблень бути не може. Багато займаюся самостійно. Люблю літературу, особливо історичні романи, із задоволенням ходжу на історичні фільми. І все ж сьогодні мої пріоритети у житті віддані улюбленій справі – фехтуванню. Ні на що інше ні сил, ні бажання, ні часу не залишається. Спортивне життя пролетить швидко, а досягти хочеться багато чого. Поки що усі мої думки зайняті передолімпійськими турнірами: пекінська доріжка – найближча мета.

– Львів'янку навряд чи варто запитувати: яке місто для неї найдорожче й найулюбленіше?
- По світу трохи вже поїздила та краще Львова міста ніде не зустрічала. Обожнюю його стародавню красу, привітність місцевих жителів і завжди прагну якнайшвидше повернутися до граду Лева. Тут моя родина, мої друзі, мій рідний фехтувальний зал, який багато років тому розкрив переді мною двері у прекрасний світ спорту. Я дуже люблю Львів та пишаюся тим, що я народилася у ньому і живу.

Анастасія Волобуєва
Фото Андрія Клименка 

07.03.08 - Григорій Крисс: "З фехтуванням не розлучився!" 
15.01.08 - Фехтувальний сезон 2007: уроки досвіду
22.10.07 - Крок до перемоги у декілька уколів
27.07.07 - Так запалюються зірки
17.07.07 - Роман Задорожний: Тільки реальна участь у світовій першості покаже, на що здатна наша команда 
01.07.07 - Яна Шемякіна:  Пишаюся тим, що я львів'янка 
26.06.07 - З Пекінським прицілом

17.12.09 – 18.10.10
04.04.08 – 02.11.09
26.06.07 – 07.03.08