Новини

Цікавий співрозмовник

ЗМІ про нас

Цікавий співрозмовник

08.07.10
Фехтуємо як уміємо

Спортивний 2010 рік якось непомітно підійшов до свого екватора. Позаду залишилися кілька великих міжнародних турнірів із серії Гран-прі та етапів Кубку світу, а також юніорський і кадетський чемпіонати Європи з фехтування. У другій половині року нас очікують головні старти спортивного сезону – чемпіонати Європи й світу з фехтування серед дорослих атлетів. Уже в третій декаді липня в Німеччині (у Лейпцизі) відбудеться континентальна першість, а в листопаді у Франції (у Парижі) – чемпіонат світу.

Як складаються сьогодні справи в нашій жіночій шпажній дружині? На що ми можемо реально розраховувати? У чому головні причини невдач українок у командних та особистих змаганнях у першій половині сезону – 2010? На ці та інші запитання ми попросили відповісти старшого тренера збірної з жіночої шпаги, заслуженого тренера України Дмитра Рейзліна.

– У нашому виді зброї відбувається досить проста річ: у командних змаганнях гідно фехтує сьогодні лише одна Яна Шемякіна. А одна, як відомо, у полі не воїн. Тому й немає потрібного результату. Хоча торік ця ж збірна фехтувала значно краще. Я не можу точно сказати, що відбувається з дівчатами. Так, є момент невдачі. Наприклад, програємо один-два уколи сильній команді Франції. За 20 секунд до кінця бою ми попереду на два уколи, а в підсумку програємо. Більші надії покладалися на Анфісу Почкалову. Але вже пройшло п'ять Гран-прі, а вона не потрапила жодного разу до 16 кращих. Виходить, що на чемпіонаті світу 2009 у неї був одиничний успіх з елементом випадковості? Аналіз двобоїв показує, що команда виступає одноманітно, бої веде в дуже схожій манері. Кілька років назад у цьому стилі фехтувала одна Шемякіна, але поруч були Конрад, Виборнова, Фортунатова, які сповідують зовсім інший стиль. І результати були іншими, набагато успішнішими, ніж сьогодні. Зараз усі три фехтувальниці фехтують однаково: морально-вольові якості плюс вибір моменту. Це трохи просто, трохи примітивно. Варто визнати, що наша команда не є лідером у світовому фехтуванні. Не те, що було 5–6 років тому. Правда тут є виправдувальний момент – середній вік збірної 21 рік, що надзвичайно молодо для фехтування. На мій погляд, навіть попадання в 6-ку можна було б вважати успіхом для команди. Хотілося б підсилити збірну. І такий шанс у нас недавно з'явився. Повернулася в Україну Надія Фортунатова й готується зараз до можливої поїздки на чемпіонат Європи. Також після навчання за кордоном повернулася в Україну чемпіонка Європи Тетяна Новаковська. Будемо з нею розмовляти, наскільки серйозно вона збирається повертатися у великий спорт. Це надія для нас, адже клас і Фортунатової, і Новаковської відчутно вищий, ніж у Почкалової, Кривицької і Пантелеєвої.

– Якого віку дівчата, котрі бажають повернутися на доріжку?
– Фортунатова вже достотньо доросла й досвідчена шпажистка. Їй 30 років. Тетяні Новаковській як і Яні Шемякіній – 24 роки. Якщо обидві вони серйозно націлені повернутися, то це, по-перше, істотна допомога команді. По-друге, реальний струс і конкуренція для інших більш юних дівчат, які перебувають нині в ній. Не будемо забувати й про команду кадетів, яка виграла навесні "срібло" на чемпіонаті Європи. Якщо це конкурентноспроможний колектив, то він завжди може розраховувати на нашу підтримку.

– Пройдемося конкретно по персоналіях, Дмитре Ігоровичу.
– Яна Шемякіна – наша безперечна лідерка. Дівчина, яка постійно показує досить високий особистий результат. Невипадково вона зараз перебуває в четвірці світового рейтингу. Я переконаний, якщо команді буде складно відібратися на Олімпіаду, то Яна на Ігри потрапить обов'язково. В особистих змаганнях у львів'янки все складається дуже добре. Дай Боже, щоб так було й надалі. У команді Яна в мінус не працює практично ніколи. Вона жодного разу не підвела її. Питання стоїть так: або Яна команду просто не підводить, або вона її може врятувати. Чудово й те, що це дівчина без зоряної хвороби, без зазнайства, з високими бійцівськими якостями. Словом, на неї завжди можна покластися.

Анфіса Почкалова. За останні сім стартів командних змагань (чемпіонат Європи, світу й п'ять Гран-прі), Анфіса в жодній зустрічі не відфехтовала в плюс. Я розглядаю тільки зустрічі за вхід у вісімку, не враховуючи бої за місця (13–16 і нижче), де зовсім інший рівень напруги. Лише в одній зустрічі в неї був нуль, в інших мінус. Також вона жодного разу не показала високого особистого результату. Після свого великого успіху на чемпіонаті світу 2009 року, де Анфіса стала бронзовою медалісткою, ми не бачили її в 16 кращих, що наводить на серйозні міркування: чи той успіх в Антальї був випадковістю й збігом обставин, чи щось ще відбувається з талановитою спортсменкою. Можливо просто їй потрібен час пережити той успіх, заспокоїтися, і почати нове сходження? Але сьогодні я вкрай не задоволений її фехтуванням.

Олена Кривицька. Починала сезон цікаво: потрапила до 16 на Гран-прі в Катарі. А потім різкий спад. Замість того, щоб ставати кращою й кращою, вона виступає все гірше й гірше. Олена сама каже, що втратила впевненість. Останні два старти вона просто провалила. Кривицька гідно відфехтовала на торішньому чемпіонаті світу в команді й на Гран-прі у Франції, де принесла +1 команді. Інші зустрічі, на жаль, провалені. За її провиною ми поступилися команді Румунії на передостанньому Гран-прі. Зрозуміло, такими її виступами я, як старший тренер збірної, задоволений бути не можу.

До цієї трійки додаю Катю Блохіну й зовсім ще юну Ксенію Пантелеєву. Проте як найчастіше трапляється з молодими: то начебто справи йдуть непогано, то провал. Як на мене, Ксенії необхідно аналізувати свої виступи. Причому критично. При цьому характер і працездатність у неї є, як є й гарні перспективи.

Головна проблема команди, на мій погляд, полягає в тому, що ми намагаємося працездатністю й вольовими якостями компенсувати техніко-тактичні й інтелектуальні тонкощі. Просто багато працювати й люто битися не досить, якщо противник розумний. Одним словом, фехтуємо як уміємо. А вміємо поки що, виявляється, не надто багато. На жаль, така нинішня реальність.

– Хто ще на підході до національної збірної? Останнім часом виділялася Фейбі Бежура...
– Так, усе в неї певний час здорово виходило: і рівень гарний, і працездатність на високому рівні. Надзвичайно талановита дівчина. Але немає в неї тієї пристрасті й самовіддачі на доріжці, чого в надлишку, скажімо, у тієї ж Яни Шемякіної, і ще раніше в надлишку було в чемпіонки світу Наталії Конрад. Виграла Фейбі – добре, програла – ну так програла. Не може поки що вона "наступити" на себе, діяти через не можу. Марафонець уважається гарним, якщо в пристойному темпі готовий бігти всі 42 кілометри, а не тільки першу двадцятку. Подібна проблема й з Бежурою. Не вистачає сьогодні здатній шпажистці терпіння. Зуміє вона впоратися з цим, усе у Фейбі налагодиться.

Вкрай цікава дівчинка Вероніка Ширшова. Нещодавно була у фіналі кадетської першості Європи в особистих змаганнях. Та й у команді досить непогано виглядає. В неї складне різнопланове фехтування. Ніці лише треба підтягти фізичні кондиції. Їй трохи не вистачає різкості, швидкості. Але ця справа наживна. І ми з нею, впевнений, ці питання вирішимо.

– Проблеми фінансування привели до того, що з кінця минулого сезону кількість стартів для атлетів у різних видах спорту скоротилося. Як складаються справи у вас? Чи є зриви підготовчих зборів, виїздів на змагання?
– Дуже зручно виправдовуватися тим, що не вистачає фінансування, зборів. Але в нашому випадку їх абсолютно достатньо. Можна звичайно помріяти й про більше, хоча варто виходити з реальних можливостей. Є проблеми з екіпіруванням. Проте що стосується самої роботи, у нас не було жодного збору, який би довелося скасувати через фінансові проблеми. Більше того, у цьому сезоні ми з'їздили на всі основні міжнародні змагання. І в мене немає претензій до фінансування збірної команди з жіночої шпаги.

– Ви вважаєте, що наші спортсменки виступають сьогодні в достатній кількості стартів?
– Так. Теоретично можна було б їх кількість і збільшити. Але треба знати, навіщо це робити? Якщо я піду до керівництва й попрошу для Яни два–три додаткові старти, не сумніваюся, що отримаю згоду. Інші дівчата фехтують п'ять Гран-прі, чемпіонат світу і Європи, плюс внутрішні старти. Всього цього, вважаю, абсолютно достатньо. Тим більше, що хтось із них фехтував ще по юніорах. Виникає запитання, для чого потрібні додаткові старти, якщо кращий показник Анфіси Почкалової попадання в 32? Те саме стосується й Олени Кривицької. Рівень Ксенії Пантелеєвої відчутно нижчий. Питання не стоїть у змагальному обсязі. Мова швидше за все повинна йти тут про підвищення внутрішньої конкуренції в країні й зміні тактичного підходу до самих змагань, де потрібно викладатися по максимуму в кожному турнірі.

– Одразу виникає запитання, а де підживлення знизу від кадетів?
– Команда кадетів після довгої перерви зуміла виграти срібні медалі на чемпіонаті Європи. Могли виграти й золоті, але, на мій погляд, там була помилка у визначенні складу команди. Перший номер складу львів'янка Ксенія Пантелеєва, яку в дорослу збірну ми залучили абсолютно штучно, з далеким прицілом, бо їй усього 16. Сьогодні її рівень далеко не завжди відповідає дорослим змаганням. Проте це було моє рішення, про яке я зовсім не жалую. Навіть, якщо зараз дорослій команді вона не допоможе, то, як мінімум, сильно просунеться вперед особисто. Серед кадетів їй сьогодні, звичайно ж, комфортніше.

Другий номер збірної – моя вихованка киянка Вероніка Ширшова. На мій погляд, дуже цікава дівчина. Підтягнемо їй фізику і вона на багато чого буде здатна.

Інші дві дівчини з Харкова – Влада Хавальджи й Наталя Бондаренко. Вихованки Ірини Одокієнко. Ми їх також залучаємо і до юніорських змагань. Тут логіка проста: якщо вони непогано виступають на внутрішніх і міжнародних стратах, значить треба це не розгубити, а закріпити.

Українки легко обіграли сильну команду Італії й поступилися лише росіянкам. Значить треба цей рівень утримувати. З Ширшовою я працюю, Пантелеєву – вихованку Андрія Орліковського, скрізь возимо. Хавальджи й Бондаренко проходитимуть збори до чемпіонату Європи разом з основною збірною. Наше керівництво дало нам на підготовку до нього цілих 10 місць, тому маємо можливість підключити до зборів юну обдаровану поросль. Збори проходитимуть в липні спільно з гарною командою Швеції. Разом з іноземками нас у Конча-Заспі буде 16 людей. Оптимальний варіант підготовки до одному з головних стартів року.

– Розкажіть докладніше про чемпіонат Європи.
– 17 липня ми вилітаємо до Лейпцига на чемпіонат Європи, до якого проходимо цільову підготовку в Конча-Заспі. Я виходитиму на керівництво галузевого Міністерства й Федерації фехтування країни з пропозицією провести обов'язкові прикидки: не вести команду торованим шляхом (за рейтингом), а змусити дівчат серйозно позмагатися між собою. У Наді Фортунатової очків нема, але є досвід і рівень майстерності. І їй, щоб пробитися до основного складу, треба надати можливість показати свій клас. Тільки Яна буде від цього відбору звільнена. Інші нехай б'ються за місце в команді. Сподіваюся, що керівництво підтримає цю пропозицію.

– Що буде після чемпіонату Європи? Чергові етапи Кубку світу?
– Ні. З цього року кардинально змінився календар Міжнародної федерації. Суттєво поменшала кількість крупних стартів. У юніорів з 14 залишилося лише 8 турнірів в усіх видах зброї. Навіть є аркуш очікування стартів на випадок, якщо хтось із країн-учасниць відмовиться. Ніхто не прагне втрачати змагальний ритм. На мій погляд, трохи дивним виглядають деякі рішення про скорочення або проведення ряду турнірів. Не зрозуміло, навіщо залишився, скажімо, турнір в Ізраїлі, до якого у учасників завжди чимало претензій.

– Це Ви кажете про юніорів. А що стосується дорослих...
– Там відбувається те саме. Сильно урізали кількість стартів в усіх видах зброї. Крім того, якщо раніше одночасно проходили і особисті, і командні змагання, то зараз їх розвели по різних турнірах. Де змагаються команди – просто рядовий турнір, а значить і коефіцієнт очків нижчий. Щодо Гран-прі, то вони виділені в окрему групу. Дуже важко буде спортсменам кататися між Сіднеєм і Ріо-де-Жанейро в надії заробити потрібні очки. Після чемпіонату Європи в нас буде відновлюваний збір в Алушті, а з вересня почнуться внутрішні старти. В листопаді проходитиме чемпіонат світу в Парижі.

На жаль, у нас не та країна, де є наступність поколінь у спорті. Значить треба зараз більше приділяти увагу молодим. Проте системно в жіночій шпазі сьогодні в Україні працюють лише два тренери – Рейзлін у Києві та Орліковський у Львові. Є, звичайно, й інші тренери, але вони вибрали для себе в основному чоловічу шпагу й працюють на чоловічу збірну. Іноді нам дають одну–двох дівчат, що, як ви самі розумієте, явно обмаль. Крім того нам самим практично неможливо одночасно тягти і кадетів, і юніорів, і дорослих. Тому, коли йдуть одні, не відразу з'являються інші. Чотири роки тому в мене пішли Конрад, Новоковська і я взяв Ширшову. Зараз їй 16 років. От вона й виросла за цей час. Хоча їй ще треба кілька років, щоб закріпитися на змаганнях. Але ж це всього одна дівчина. Те саме відбувається і в Орліковського, який виростив Пантелеєву. Це ж мізер для України з її 46 мільйонами громадян. Щоб не було такого провалу, в країні повинні постійно працювати на жіночу шпагу мінімум 20 тренерів. Ми не Італія й не Росія, де лавка запасних довжелезна. Хоча й там трапляються невдачі. У них один склад іде, і відразу є інший. У нас такого немає. І це глобальна проблема. В Україні багато гарних тренерів, проте всі вони працюють у чоловічій шпазі.

– Яка розкладка в жіночій світовій шпазі сьогодні?
– У жіночій шпазі відбувається те саме, що й у футболі – глобалізація, вирівнювання класу, підтягування рівня гри країн, які раніше ніхто й не розглядав як потенційних конкурентів. Сьогодні слабких команд у жіночій шпазі практично не залишилося. Відбувається наступне: якщо, наприклад, Франція слабшає, то Швеція піднімається. Зараз 10–12 команд (Україна, на жаль, перебуває внизу цих команд), які можуть обіграти одна іншу. А в лідерах Італія й Росія, Франція й Польща, Швеція й Румунія, Угорщина й Німеччина та ряд інших країн Європи, Азії, Америки.

– На Ваш погляд, у якому віці можна досягти найвищого успіху у фехтуванні?
– Дати вичерпну відповідь тут складно. Хоча найвищих досягнень, як правило, досягають атлети 25–33 років. Людина у цьому віці нічого ще не розгубила фізично, але придбала досвід і техніку. Хоча чимало прикладів і того, коли чемпіонами світу, Європи й Олімпійських ігор ставали атлети, яким не було ще й 20, або ті, кому за 40. Наш вид спорту "зручний" для людей будь-якого віку. Головне тут, щоб були світла голова, відмінна фізична й тактична підготовка. І, звичайно, віра в себе й свого тренера. У сукупності цього можна досягти поставленої мети!

Михайло Волобуєв,
Анастасія Волобуєва

18.10.10 - Вадим Гутцайт: "Чемпіонат України пройшов без особливих сюрпризів"
08.07.10 - Фехтуємо як уміємо
22.06.10 - Повір у себе
03.02.10 - Розслаблятися не доводиться
17.12.09 - Ольга Харлан:  Нехай Новий 2010 рік принесе всім нам щастя! 

17.12.09 – 18.10.10
04.04.08 – 02.11.09
26.06.07 – 07.03.08